Зберегти ремесло: як підтримують вівчарство в Рахівському районі

У закарпатському селищі Ясіня, де височіють найвищі гори України — Говерла і Петрос, де зливаються гірські ріки Чорна Тиса і Лазещина — живе особлива енергія гуцулів та досі збережені унікальні звичаї. Як і століття тому, в Ясінях і сьогодні свято дотримуватися традицій випасання овець та виробництва молочних продуктів прямо на полонині. Втім, майстрів вівчарської справи, які нині працюють не так за плату, як за звичаєм, залишилися одиниці.

Один з таких — Ілля Петрюк. Він власник однієї з найбільших отар на Рахівщині. Чоловік понад 10 років займається вівчарством і каже, що це не професія, а справжнє покликання. Про це пише UNDP Ukraine / ПРООН в Україні.

«Робота вівчарів непроста, я б навіть сказав дуже важка. Традиційно все починається о четвертій-п’ятій годині ранку. Прокидаємося, молимося, доїмо овець. Далі частина вівчарів жене отару на випас. За весь день їм доводиться пройти горами десь 15 кілометрів, бо вівці на місці не пасуться, і треба пильнувати, аби не загубилися. І це не залежно від того, чи над головою вітер, спека, буря. Інші вівчарі готують тим часом овечий сир. Робочий день у нас завжди триває до пізнього вечора. Але й вночі не завжди є можливість відпочити, бо охороняємо отари від вовків. Так, це все складно, але хтось повинен цю справу продовжувати й розвивати», — розповідає пан Ілля. 

Великі сподівання на збереження та розвиток вівчарства покладає і керівництво Ясінянської громади. Її голова Андрій Делятинчук каже, що місцева влада готова всіляко допомагати власникам отар розвивати цю прадавню справу. Для цього, за його словами, громада бере участь у різних грантових конкурсах та проєктах, які допомагають доносити до громадськості наявні проблеми вівчарства та поширювати гуцульську культуру загалом. 

«В Ясінях нараховується двадцять п’ять вівчарів, дев’ять полонинських отар, а загальне поголів’я овець не перевищує п’ять тисяч. Мало це чи багато? Впевнений, що могло б бути більше, якби вівчарство підтримувала держава. 

У нашій гірській громаді не збереш великого урожаю, як в інших районах Закарпаття, тому вівчарство — це чи не єдиний спосіб місцевого заробітку та розвитку туризму. Молоді люди, на жаль, зараз відвертаються від цієї професії, бо вважають її безперспективною та важкою. Адже із травня до серпня потрібно постійно бути на полонині, без звичного комфорту та без заміни. Зазвичай декілька годин максимум відведено на сон», — каже Андрій Делятинчук. 

Минулого року, як розповідає голова громади, у межах проєкту «Посилення стійкості громад у регіонах України» Ясінянська селищна рада отримала обладнання: два кущорізи та дві автономні сонячні електростанції потужністю 3,6 кВт. Проєкт реалізується Програмою розвитку ООН (UNDP) в Україні за фінансової підтримки Уряду Великої Британії, наданої через Посольство Великої Британії в Україні. 

За словами вівчаря Іллі Петрюка, ця допомога неабияк полегшила роботу на полонині: «Є місця, де минулого року встановлювали сонячні електростанції. Це дуже полегшило нам працю: уже можна закип’ятити у чайнику воду та помити посуд. А електропастух допомагає нам оберігати тварин. Зараз вівчар уже не турбується, що вночі підкрадеться хижак і поцупить вівцю, за яку йому доведеться відповідати перед власником».

«Допомога від UNDP в Україні стала поштовхом до ще більших планів та амбіцій щодо розвитку вівчарства у громаді. Це для нас як підтвердження, що ми на правильному шляху», — наголосив Андрій Делятинчук. 

Уже в середині травня вівчарі в Ясінянській громаді знову вирушать на полонину. Спочатку випасатимуть отару на галявинах неподалік, а потім, коли зійде сніг, підуть на полонину під Петросом. Окрім звичних предметів вжитку цьогоріч вони візьмуть з собою в дорогу й сонячні електростанції, аби знову мати можливість користуватися благами цивілізації високо в горах, там, де земля наближена до неба. 

Статтю створено у межах проєкту «Посилення стійкості громад у регіонах України», який реалізується UNDP в Україні за фінансової підтримки Уряду Великої Британії, наданої через Посольство Великої Британії в Україні.  

Головною метою Проєкту є посилення стійкості громад в умовах війни та багатофакторних криз. Проєкт підвищує спроможність місцевих і регіональних органів влади, а також їхніх партнерів, у питаннях кризового управління та реагування, розширення доступу до критично важливої інфраструктури та державних послуг, а також створення нових економічних можливостей для місцевого населення та внутрішньо переміщених осіб.